Перикардити Перикард є закритим своєрідним мішком, що має внутрішню серозну мембрану (вісцеральний перикард) і зовнішню фіброзну мембрану (парієтальний перикард). Нормальний вміст перикарда 15-50 мл чистої рідини, що відповідає за своїм складом ультрафільтрату. Перикардит – це запалення перикарду. Воно може бути гострим (триває до 6 тижнів), підгострим (6 тижнів – 6 місяців) і хронічним (триває понад 6 місяців). Гострий перикардит є найбільш частим і важливим захворюванням перикарда, він завжди має бути на увазі при диференційній діагностиці невідкладних станів. Етіологія. За етіологічним чинником розрізняють наступні гострі перикардити: а) ідіопатичний (неспецифічний, рецидивуючий) перикардит; b) інфекційний перикардит: - вірусний (Коксакі А і В, ЕСНО, грип, гепатит В, епідемічний паротит); бактеріальний (туберкульоз, тифи, паратифи, дизентерія, бруцельоз); грибковий (кандидозний); паразитарний (трихінельозний); рикетсіальний; спірохетозний; мікоплазмовий; с) при дифузних захворюваннях сполучної тканини (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, анкілозуючий спондиліт)- аутоімунні перикардити; d) як прояв реакції гіперчутливості у відповідь на: медикаменти: прокаїнамід, ізоніазид, пеніциліни; інфаркт міокарда (синдром Дреслера); перикардіотомію (постперикардіотомічний синдром); е) метаболічний перикардит (ниркова недостатність, мікседема, холестериновий перикардит); f) посттравматичний перикардит (поранення, перфорація серця під час катетеризації, встановлення ШВСР); g) неопластичний перикардит (первинний, реактивний); h) радіаційний перикардит. Найбільш частими є ідіопатичний та інфекційні (вірусний) перикардити. Основні клінічні прояви гострого фібринозного перикардиту Біль у грудях: гострий, колючий, локалізується за грудиною або в лівій передсерцевій ділянці, триває годинами або дні, посилюється лежачи, при кашлі, глибокому вдосі, ковтанні, зменшується сидячи і при нахиленні тулуба допереду. Задишка: спостерігається за наявності перикардіального випоту внаслідок стиснення прилеглих бронхів і легень. Лихоманка: помірна (37-38 0С) Шум тертя перикарда – “дряпаючий”, “шкрябаючий”, “скрипучий”, має три компоненти – пресистолічний, систолічний, діастолічний, найкраще вислуховується, якщо встановити стетоскоп на лівій нижній стернальній межі в положенні сидячи з нахилом допереду. Шум може бути нетривалим або ж постійним. Основні клінічні ознаки ексудативного перикардиту Біль локалізується за грудиною і нагадує таку, як при стенокардії або інфаркті міокарда – дуже сильний, з іррадіацією в ліву руку, шию. У деяких хворих біль тупий, стискаючий, супроводиться гикавкою (внаслідок втягнення діафрагмального нерва), затрудненим ковтанням (стисненням стравоходу). Задишка – дуже виражена й наростає. Огляд хворого: переляканий вираз обличчя, блідий або ж ціанотичний відтінок шкіри, вип’ячування в ділянці серцевої тупості, набрякання шийнх вен. Пульс малого наповнення, АТ – понижений або в нормі. Температура тіла 37-38 0С. Перкуторно: межі серця поширені у всі сторони, абсолютна серцева тупість збільшується і зливається з відносною, характерний симптом “стегнової тупості”. У вертикальному положенні серцева тупість збільшується в нижніх відділах. Аускультативно: тони серця послаблені. Печінка збільшена, помірно щільна. Рентгенологічно: тінь серця має широку основу і нагадує флягу, будинок з комином, шапку. Рентгенкімограма показує відсутність зубців по контуру серця. Електрокардіограма: зниження вольтажу зубців, конкордантна елевація сегменту ST (гостра фаза) з подальшим ізоелектричним його розташуванням і формуванням негативного зубця Т (підгостра фаза). Ехокардіограма: сепарація листків перикарда (норма 0,3-0,4 мм) 1-2 см і більше, потовщення парієтального і вісцерального листків, зниження скоротливості серця. Слід відмітити, що при швидкому нагромадженні рідини в перикарді і підвищенні внутрішньоперикардіального тиску може розвинутись тампонада серця, яка є суто невідкладною ситуацією. ...